Про бібліотеку


Бібліотека... Тиша.. Століття...

Тут книги розумні спокійно живуть
У тихій величній світлиці,
А двері широко відкриті ведуть
До знань золотої скарбниці.
Герої романів, легенд, повістей,
Тут радо говорять із нами.
В книжках – відкриття всіх великих людей,

Думки, що хвилюють віками.”

У післявоєнні роки у с. Борохів Теремнівського району була хата-читальня, якою завідував Євтушик Петро Денисович. Хата-читальня знаходилась на Луцькій лінії в невеликій хатині. Книг було зовсім мало.
В 1947 р. хату-читальню прийняв Недашківський Петро Семенович, молодий хлопець із села. Платили за роботу зовсім мало. На той час спеціалістів не було. Петро Семенович попрацював в хаті-читальні до січня 1948 року.
Працівники хати-читальні дуже часто змінювались. 2 місяці після Недашківського П. С. працювала Покривець Олена Омелянівна. Після неї 2 місяці працювала Ющак Єва Володимирівна. Читачів було небагато. Зарплата в 1948 році становила вже 360 карбованців. В травні 1948 року хату-читальню знову приймає Недашківський П. С., який працює до березня 1950 року. Хоч і не багато книг було в бібліотеці, проте, молодь потягнулася до книги. Бібліотека передплачувала газети, які любили читати читачі, адже в той час мало хто передплачував їх до дому.
В квітні 1950 року П. С. Недашківського забрали до лав радянської армії. Хату-читальню приймає Джоганик Іван Юрієвич. Але не довго він пропрацював в бібліотеці, адже, платили мало, робота незнайома, та й не для хлопців ця робота. В той час вербували молодиків на заробітки в інші області. Іван Юрієвич їде по вербовці в Херсонську область, а хату-читальню передає Семерусі Євгену Григоровичу. Але не довго працював на цій роботі Семеруха. Люди полюбили книгу.
Євгену Григоровичу ця робота була незнайома, і його звільнили. В цей час із лав радянської армії повертається Недашківський П. С. Йому, повному енергії і сили, робота близька. І тому він знову приступає до роботи в бібліотеці до 1953 року.
 В 1953 році Петро Семенович оженився і виїхав із села. Хату-читальню приймає молода дівчина, яка тільки – що закінчила 10 класів – Романюк Марія Олександрівна. Вона – не спеціаліст, але любила працювати із молоддю, почала проводити різні заходи, що залучити більше читачів. І їй це вдавалося, молодь все частіше відвідувала бібліотеку, з’явилися нові читачі. Телебачення і радіо в той час не було, і тому клуб і хата-читальня стали невід’ємними закладами частих відвідувань. Хата читальня почала поповнюватись новими книгами.
В 1953р. збудували новий клуб в центрі села, в якому виділили одну кімнату для бібліотеки. І замість хати – читальні в Борохові відкривається сільська бібліотека. У вересні 1953р. Марія Олександрівна їде вчитися у Львівський поліграфічний технікум , а бібліотеку передала Муромець Олександрі М., яка працювала до червня 1955р. .На її місці стала працювати Кирилюк Лідія Кирилівна , яка працювала не більше року. Не більше року працювала і Галина Василівна . Не більше року працює і Максимюк Євген Андрійович. В той час завідувач бібліотекою одержував 380крб. Це все працювали люди випадкові , не спеціалісти. Вимоги були дедалі більші.  В м. Ківерці став діяти Ківерцівський культосвітній технікум.                                                        І так, у квітні 1958р. в бібліотеку направлено на роботу Мохнєву Ніну Трохимівну, яка тільки – що закінчила технікум. В березні 1960р. Ніна Трохимівна вийшла заміж і пішла у декретну відпустку. Після відпустки Ніна Трохимівна в бібліотеку не повернулася. А бібліотеку прийняла молода дівчина після закінчення 10-го класу  Захарчук Неоліла Григорівна. Для Неоніли Григорівни бібліотекар - не її призвання, її більше приваблювала бухгалтерія. В бібліотеці вона працювала з березня по серпень 1960р. . Далі вона пішла вчитися на бухгалтерські курси, а бібліотеку прийняла Велько Ніна Панасівна, яка закінчила Ківерцівський технікум. Стала поповнюватися бібліотека все новими книгами, і місця стало мало. І вирішили відкрити читальний зал в гримерній кімнаті, приробили коридорчик. Закупили столи, стільці для читального залу, зробили ремонт. Книга була в кожній оселі. Були люди і неграмотні, їх було охоплено сімейним читанням. При бібліотеці сформувався бібліотечний актив, бібліотечна Рада, були затвердженні 2 громадські заступники. Книгоноші були затверджені на кожній вулиці. В той час став набиратися сили колгосп «Слава». Часто бібліотекар набравши цілу в’язку книг, журналів, газет і ішла в ланку на поле, на МТФ. Щосереди в кімнаті тваринника проводилися масові заходи, мінялись книги.                                                                                                                                                                                           В 1972р. на честь 50-річчя утворення СРСР відкрився великий, 2-х поверховий Будинок  культури виділили 2 кімнати для бібліотеки. Маленька кімната – книгосховище ,а велика – читальний зал, закупили нові стелажі, столи, стільці. На вікна закупили нові красиві штори. Було парове опалення.
В 2008р. бібліотеку переводять в друге приміщення, там, де раніше була кімната депутата. Зробили ремонт, зробили опалення від світла. І так , починаючи з 1960р. до жовтня 2011р працювала завідуючою бібліотекою Чиж ( Велько ) Ніна Панасівна, яка понад 50 років життя присвятила саме цій непростій професії, пережила  важкі для бібліотеки часи, приклала багато зусиль і клопіткої праці, проводила різні заходи для залучення нових читачів, вчила любити книги, і в віці 70 років пішла на заслужений відпочинок.

В жовтні 2011 року бібліотеку-філію №9 с. Борохів приймає молода дівчина – Федінчик Тетяна Олександрівна, яка щойно закінчила коледж технологій та бізнесу Волинського національного університету імені Лесі Українки за спеціалізацією молодший спеціаліст бухгалтер. Бібліотечна робота виявилася непростою і малознайомою для дівчини, але завдяки професійній допомозі керівника і мудрим  настановам  колег вона змогла осягнути  необхідні для роботи основи.